На головну сторінку  Написання курсових за 800 грн

-Федеральний закон Про насінництво - законодавчий акт від 17 грудня 1997 р. N 149-ФЗ з изм. і доп., внесеними Федеральними законами від 10 січня 2003 р. N 15-ФЗ, від 9 травня 2005 р. N 45-ФЗ, від 16 жовтня 2006 р. N 160-ФЗ, від 8 листопада 2007 р. N 258-ФЗ; встановлює правову основу діяльності по виробництву, заготівлі, обробці, зберіганню, реалізації, транспортуванню і використанню сім'я сільськогосподарських і лісових рослин, а також організації і проведення сортового контролю і насіннєвого контролю. ЮСТИРОВКА - (німий. justieren вивіряти), перевірка і наладка приладів і механізмів, що полягає у встановленні правильної взаємодії і розташування деталей і вузлів. Термін "Ю." звичайно застосовується до оптико - механічним вимірювальним приладам. ПОНЕВОЛЕННЯ - звертання (фактичне або юридичне) в рабство; один із злочинів проти людяності. ОРША - місто в Білорусії на р. Дніпро при впадінні в нього р. Оршица (Витебская обл.). Уперше згадується в "Повісті тимчасових років" під 1067 як місто Полоцкого князівства Рша. У 1359 захоплений Литвою, пізніше за Мови Посполітой. У 1772 повернений Росії. У роки Великої Вітчизняної війни в околицях Орши діяв партизанський загін К.С. Заслонова. Зберігся Кутеїнський Богоявленський монастир (XVII вв.), музей К.С. Заслонова. ЗЕМСЬКИЙ НАЧАЛЬНИК - в Росії з 1889 р. посадова особа з дворян. Контролював діяльність органів селянського суспільного самоврядування і був першою судовою інстанцією для селян.

Довір'я

У понятті Д. в буденній свідомості відбивається практика повсякденних відносин між людьми, маюча на увазі абсолютно разл. оттенки. До останнього часу в антропологічній літературі дане поняття прийнято було відносити до етичних категорій моралі. У етиці традиційно Д. відносили до сфери, що характеризує етичну сторону відносин між людьми, пов'язану з їх О. і взаємодією. Рефлексия Д. в кач. етичній категорії моралі послужила тому, що Д. стали зв'язувати лише зі сферою О. людей. І лише останнім часом з'явилися основи зв'язувати Д. з цілісною взаємодією людини з миром. Тому в цей час поняттю "Д." додається значення, що дозволяє трактувати цей термін расширительно. У разл. напрямах отеч. і зарубеж. психол. науки Д. традиційно вивчалося в 3 відносно самост. областях: це Д. до миру, Д. до людей і Д. до себе. При цьому Д. до іншого розглядалося як фонова умова існування інш. соціально-психол. феноменів (дружба, авторитет, значущий іншою і т. п.), Д. до себе - виступало предметом психотерапевтичних і психокоррекционних процедур, а Д. до миру розглядалося як базова установка, від до-ой залежить соціальне і психол. благополуччя особистості. Незважаючи на те що все 3 аспекти вивчення Д. відноситься до аналізу його феноменології в разл. просторах буття, всі вони опр. образом співвідносяться, а тому представляють єдине соціально-психол. явище, що має схожі умови виникнення, характеристики вияву і закономірностей функціонування у всьому різноманітті своїх виявів. Т. о., з психол. т. зр. Д. є самост. соціально-психол. феномен, суть к-рого полягає у специфічному ціннісному відношенні суб'єкта до об'єкта Д. Ето відношення представлене суб'єкту як ціннісне переживання актуальної значущості (цінності) і апріорної безпеки тієї частини світу, з до-ой суб'єкт має намір вступити у взаємодію, тому актуальна значущість і апріорна безпека виступають осн. умовами виникнення Д. В цілому відношення або переживання Д. є фундаментальна умова, попередня взаємодії людини з миром і його окремими фрагментами. Д. потребує досвідченої емпіричної перевірки, функції до-ой і виконує подальший за відношенням Д. акт взаємодії з тією або ний стороною навколишньої дійсності. Оскільки в багатьох випадках передбачуваний, вихід майбутньої дії, що прогнозується не очевидний, Д. завжди пов'язане з ризиком. Методологічною основою вивчення Д. як соціально-психол. явища є існування у людини в кожний момент часу 2 конкуруючих позицій особової і соціальної, тобто одночасна наявність опр. рівня Д. до миру як базової установки особистості і опр. рівня Д. до себе як умови активності. Це відбувається тому, що людина завжди одновр. звернений в мир і в себе (М. Мамардашвілі). Саме наявність у людини, з одн. стор., Д. до миру, дозволяє йому пізнавати і перетворювати мир, а з іншою - наявність Д. до себе дозволяє індивіду ставати автономною, самост. суб'єктом активності і тому є умовою зміни і розвитку особистості. У кожний момент часу чоловік прагне відповідати одновр. і собі, і миру, тому Д. до себе, як і Д. до миру, - явища, що мають лише відносно самост. соціально-психол. статус. Посредством Д. чоловік виявляється пов'язаним з миром в єдину онтологію, а тому воно виступає фундаментальною умовою взаємодії людини з миром. Д. виступає одним з механізмів "проникнення" людини в мир. Наявністю ціннісних конкуруючих позицій по відношенню до себе і по відношенню до миру, зрештою, і детерминируется стратегія поведінки людини в кожній конкретній ситуації: адаптивна, репродуктивная або неадаптивна. Репродуктивное поведінка свідчить про те, що в даній ситуації людина вже відповідає і миру і собі, а тому рівень Д. до миру відповідає рівню Д. до себе. Але вже освоєна діяльність не розширює можливостей людини, вона не розвиває особистість і не сприяє подальшому пізнанню і перетворенню світу. Адаптивна стратегія поведінки свідчить про те, що в даній конкретній ситуації, що передбачає невідповідність людини миру, прогнозуючи свою майбутню поведінку, людина більш покладається на мир і умови, що надається їм, чим на самого себе, своїми власними интенции, бажання і потреб. Др. словами, рівень Д. до миру переважає над рівнем Д. до себе. Внаслідок такої активності людина отримує бажану відповідність миру. Однак така стратегія поведінки не сприяє розширенню власних можливостей людини. Неадаптивні форми активності пов'язані з переважанням рівня Д. до себе над рівнем Д. до миру і тому є творче найбільш продуктивними. Якщо переважання рівня Д. до себе має позитивну спрямованість, то результатом такої активності є саморазвитие, самоосуществление особової цілісності, бо сприяє розширенню як індивідуальних можливостей людини, так і уявлень про власні можливості. Виходячи з викладених позицій, Д. до інш. людини можна розглядати як окремий випадок взаємодії людини з миром. Д. до іншого також засноване на співвідношенні 2 ціннісних психол. позицій у кожного з взаємодіючих суб'єктів: особової і соціальної (В. Е. Клочко). Співвідношення цих позицій - ціннісного відношення до себе і ціннісного відношення до конкретного іншому, з крим індивід має намір вступити у взаємодію, і є умовою породження многочисл. феноменів межличностних відносин, фоновою умовою існування к-рих є Д. або його відсутність, таких як дружба, авторитетность, кооперація, ворожнеча, маніпулювання Д. і т. п. Але в будь-якій ситуації, яку б стратегію поведінки ні робила людина, діє завжди людина, а не мир, тому Д. є екзистенциальний феномен особистості. Саме ця обставина і дозволяє виділити специфічний субьектний феномен особистості - Д. до себе. Д. до себе як відносно самост. соціально-психол. явище є екзистенциальний субьектний феномен особистості, суть к-рого полягає в переживанні ціннісного відношення до себе, до своєму внутр. суб'єктивному миру і до своєї майбутньої активності, що планується як значущої і безпечної для індивіда. Тому наявність Д. до себе є умовою існування людини як автономного суверенного суб'єкта активності. Літ.: Клочко В. Е. Саморегуляция мислення і її формування. Караганда, 1987; Мамардашвилли М. К. Как я розумію філософію. М., 1990; Петровский В. А. Феномен неадаптивної активності. М., 1992; Скрипкина Т. П. Психология довір'я. М., 2000. Т. П. Скріпкина

Джерело: vocabulary.ru

© 2014-2022  prawo.in.ua